У будь-якому дитячому колективі рано чи пізно трапляється неприємна ситуація: хтось помічає зникнення особистої речі. Нерідко її знаходять в іншої дитини. Для класного керівника це може стати неабияким випробуванням на обізнаність у стосунках між учнями в класі й тонкощах дитячої психології. Адже школа — не прокуратура, тут допити й розслідування не проведеш. Проте є велика небезпека, що невинний учень отримає тавро «злодія» до закінчення школи. Така помилка може назавжди зламати навіть психічно сильну дитину. «Освіта України» продовжує серію публікацій про найбільш складні ситуації в повсякденній учительській роботі.
Кожному вчителеві знайоме це стихійне лихо. Уникнути його неможливо. Боротися – марно. Приборкати – можна, але далеко не в кожного це вийде. Бо для цього треба бути не тільки викладачем, а й педагогом – нехай і не з великої літери, а зі звичайної. Нехай і не від Бога (насправді він не надто щедрий на такі подарунки), але хоча б із таким-сяким покликанням. І розумінням того, що відбувається.
Амонашвілі Шалва Олександрович (нар. 1931) — грузинський педагог, доктор психологічних наук, професор, академік РАО. Педагог-новатор, розробник педагогіки співробітництва. Автор праць з проблем ролі оцінки у педагогічному процесі, гуманістичного підходу у вихованні. Основні праці: "Навчання”, "Оцінка”, "Відмітка” (1970), "Здрастуйте, діти!” (1983), "Як живете, діти?” (1986), "В школу з шести років” (1986), "Єдність мети "(1987) та ін.
Про методики раннього розвитку дітей сьогодні багато говорять і сперечаються. Хтось вважає їх нікчемною тратою часу та батьківських сил, хтось бачить в них шлях формування і становлення дитячої геніальності.
Методика Сесіль Люпан — досить ненав'язлива, душевна теорія, по якій видно, що створювала її автор з любов'ю до своїх дочок, пройшовши весь шлях самостійно, випробувавши всі нюанси на собі.
