«Мій син не хоче вчитися — оцінки має низькі… Як подумаю про його майбутнє — стає страшно: що за життя чекає на цю дитину?!». Подібні скарги часто можна почути від батьків дітей, яких колись називали двієчниками. Горе-учням ставлять у приклад сусідських відмінників: мовляв, вони — майбутні президенти, дипломати, директори фірм…
Моя сестра повернулася із зустрічі однокласників засмученою. Сказала, що остаточно переконалася – життя несправедливе… Дівчина закінчила школу з золотою медаллю, інститут — з червоним дипломом і зараз працює вихователькою дитячого садочка за 800 грн. на місяць: кращої роботи не знайшла. Натомість її сусід по парті, який був одним із найгірших учнів у класі, зараз має дві фірми — справи у нього йдуть чудово. Ще одна колишня подруга, яка постійно списувала домашні завдання та контрольні роботи, вийшла заміж за заможного киянина й тепер ходить у фірмових «шмотках» і відвідує найдорожчі салони краси. Ці приклади — не прикрий збіг обставин. Психологи стверджують, що діти, які погано вчилися в школі, нерідко досягають у житті значних успіхів. Проблема багатьох відмінників у тому, що вони звикли «зазубрювати» матеріал: ці діти переконані, що списувати та «халявити» не варто, тому застосовують звичний спосіб сумлінного вивчення предметів. Ті, кому шкільний матеріал дається важче, вчаться домовлятися з однокласниками, «замилювати очі» вчителям, шукати хитромудрі способи, аби уникнути поганої оцінки. Ці навички стають у пригоді у непростому дорослому житті, тому колишні «відстаючі» школярі непогано дають собі раду. Ще один рецепт везіння «двієчників» — так званий «фільтр навчального матеріалу». Деякі діти знають «назубок» предмети, до яких мають хист й які вважають потрібними у майбутньому, натомість ігнорують уроки, які їм не подобаються та важко даються. Таким чином стають спеціалістами в потрібній галузі та, на відміну від сумлінніших однокласників, не завантажують мозок зайвою інформацією. Вони мають погані оцінки в школі, зате стають передовими студентами у вузах (якщо вступають на «свій» факультет). Директор середньої спеціалізованої загальноосвітньої школи №93 з поглибленим вивченням англійської мови Василь Моравський погоджується з тим, що колишні відмінники гірше адаптовані до життя: «Знаю зі свого досвіду, що часто студенти з червоним дипломом не здатні передати свої знання дітям — з них рідко виходять хороші вчителі. Виявляється, найкращі педагоги колись вчилися на трійки та четвірки — вони швидше та вправніше пристосовуються до роботи з дітьми та батьками. Можливо, проблема в тому, що передові учні бачать перед собою лише одну мету й не оглядаються навколо, а двієчники дають раду завдяки своїй відвертості. Один з моїх випускників — провідний актор одного з найкращих театрів. Хлопчина ріс у неблагополучній сім’ї й погано вчився. Педагоги категорично не хотіли брати його в 10-й клас, але я наполіг. За останні два роки навчання в школі його оцінки не покращилися, натомість відкрився артистичний талант. Усі були здивовані, коли юнак вступив на акторський факультет ЛНУ ім. І. Франка та блискуче його закінчив. Цей факт підтверджує те, що не потрібно бути категоричним, варто вірити, що всі учні — найкращі. Необхідно якомога частіше хвалити усіх — як відмінників, так і двієчників. У кожної дитини є перспективи, й здібності до навчання вирішального значення не мають. Її майбутнє залежить від стосунків з мамою й татом. На жаль, сучасні батьки мало розмовляють з дітьми. Спілкування у сім’ях зводиться до запитань: «Як справи? Які проблеми?». Але необхідно систематично говорити з нащадком про життя: розповідати, що воно кольорове, але складне. Варто брати сина чи доньку зі собою у справах, на відпочинок та роботу – таким чином ви передасте йому свій досвід та навчите долати труднощі. За словами директора науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи Академії педагогічних наук України, кандидата психологічних наук Віталія Панока, до складних життєвих умов важко пристосуватися значній частині людей, які в школі та у вузі мали відмінні оцінки. Вони погано переносять будь-які зміни — у стосунках з людьми, умовах побуту, навколишньому середовищі, видах діяльності. Нерідко найсильніші учні — високообдаровані люди, які мають проблеми щодо спілкування у соціумі. Людина не може бути унікальною в усьому. Якщо у неї високо розвинені одні здібності — значить, «кульгають» інші: у природі все має бути врівноважено. Прогрес у науковій сфері заважає вправно розвиватися комунікативним навичкам, мистецтву взаємодії з людьми. Байдуже ставлячись до науки, двієчники мають багато інтересів поза межами навчального закладу. Їм нецікаво долати наукові вершини тому, що вони мають іншу життєву мету — наприклад, матеріальні статки або творчість. Саме тому несумлінні учні часто стають бізнесменами, політиками або митцями. Діти усвідомлюють, що навчання — лише короткий період у їхньому житті, тому заздалегідь налаштовуються на успіхи на інших теренах. Талановитим людям важко вчитися ще й тому, що успіх вимагає креативного, творчого підходу до справи — вони не сприймають загальноприйнятих рамок та вимог. Часто «погані» учениці першими виходять заміж — причому вдало. Щасливе заміжжя було їхньою життєвою метою — ми підсвідомо прагнемо до того, на що налаштовуємося. Батькам не варто вимагати від дитини відмінних оцінок з усіх предметів. Слід розуміти, що кожен учень має свої схильності, унікальних людей не існує. Якщо школяр відстає у навчанні, необхідно, перш за все, виявити причину. Не слід брати до уваги висновки вчителів на зразок "він неуважний, лінується, недопрацьовує…». Педагоги говорять усім одне й те ж через низький рівень психологічної культури. Для недбалого ставлення до навчання завжди є підстави – відсутність мотивації, вади у сприйнятті матеріалу, несумісність з класним колективом, слабка пам’ять, яку можна розвивати… Головне — не сварити школярика й, тим більше, не застосовувати фізичної сили: таким чином ви не вирішите, а ускладните проблему. Звичайно, це не означає, що «краще вчитися погано». Це означає, що дитина має мати у своєму житті, окрім школи. Дитина має розуміти, що навчання ще нічого не гарантує саме по собі, і, окрім домашніх завдань, вона має багато чого вміти такого, чому на уроках не учать. Великі «двієчники»: Альберт Ейнштейн Вільям Шекспір Марк Твен Олександр Пушкін Василь Жуковський Михайло Шолохов Іван Бунін Чарльз Діккенс Максим Горький Білл Гейтс Сергій Капіца П’єр Кюрі Федір Шаляпін Джузеппе Верді Костянтин Ушинський Віссаріон Белінський Микола Новиков Гаррі Гудіні Костянтин Ціолковський Пабло Пікассо Томас Едісон Авраам Лінкольн Арнольд Шварценеґґер Анджеліна Джолі Віктор Янукович
Не ходили до школи взагалі: Леонардо да Вінчі Вольфганг Амадей Моцарт Нікколо Паганіні
