У 1996 р. виповнилося 100 років від часу відкриття французьким вченим Беккарелем явища радіоактивності.
Відкриття радіоактивного розпаду атомів, якій супроводжується виділенням ядерної енергії, стало початком переходу людства до атомного віку. Але ядерна енергія, яка виявилась, несла людству небезпечні біди.
Початок формування потужного науково-промислового атомного комплексу на території колишнього СРСР поклав створений у Москві (1946 рік) перший в Європі ядерний реактор. Було сформовано союзне атомне відомство – Мінатоменерго (раніше Середмаш) – всесильна, могутня і в достатній мірі одіозна організація.
Серед усіх трагедій, які пережило людство, чорнобильська катастрофа не має аналогів за масштабами рукотворного забруднення екологічної сфери, негативного впливу на здоров’я, психіку людей, їх соціальні, економічні і побутові умови життя.

У травня 1971 року будівельники ЧАЕС розпочали рити котлован під головний корпус І-го енергоблока. А вже 15 серпня 1972 року чашу котловану головного корпусу заповнили сотні учасників будівництва АЕС. Паралельно розгорнулися роботи по зведенню міста енергетиків – Прип’яті.
У ході будівництва першого, другого, а потім третього і четвертого реакторів масштаби робіт збільшувались. Визріло рішення про розширення ЧАЕС і доведення її потужності до шісти, а в перспективі і до дев’яти атомних реакторів.
Спорудження ЧАЕС і м. Прип’яті було оголошено Всесоюзною ударною комсомольською будовою.
1 серпня 1977 року о 20 год 10 хв була завантажена перша ТВС. 21 грудня 1978 року був введений дію 2-й енергоблок. 3 грудня 1981 року було здійснено пуск 3-го блока ЧАЕС. 31 грудня 1983 року почав давати перші кіловати електроенергії 4-й енергоблок.
На 1 січня 1986 року потужність 4-х атомних енергоблоків становила 4 млн. кВт і вийшла на проекті параметри. Треба мати на увазі, що 3-й і 4-й енергоблоки, що входять у другу чергу ЧАЕС, відносяться до 2-го покоління атомних електростанцій. Вони розміщувались не окремо один від одного, як 1-й і 2-й енергоблоки. а в одному приміщенні, які розділяються між собою тільки внутрішніми стінами.
Будівництво атомної електростанції і м. Прип’яті проводилося поспішно, що призвело до зниження якості робіт, креслень.
У статті «Не приватна справа», яка була надрукована в газеті «Літературна Україна» 27 березня 1986 року, журналістка прип’ятської газети «Трибуна енергетика» Л.А. Ковалевська висвітила те, що потенційно заклало фундамент ще більш страшної аварії, ніж та, що мала статись через місяць. Автор статті зосередила вогонь критики на недоліках будівництва 5-го енергоблоку, навела факти безвідповідальності і халтури: в 1985 році постачальники недодали 2358 т металоконструкцій; 326 т суцільного покриття, з браком близько 220 т металоконструкцій.
Ще в 1983 році у процесі фізичного пуску 4-го реактору ЧАЕС виявилось, що СУЗ (стержні управління захистом) вносять позитивну реактивність і тільки через 5 сек. починають збуджувати негативну. Але ж аварійний захист реактора повинен з першої миті вносити лише негативну реактивність. Нажаль 4-й реактор не пройшов усіх необхідних випробувань.
Помилки проектантів, обслуговуючого персоналу не рідко призводили до аварій і відмов обладнання. Тільки у 1980 році 8 раз зупинялись енергоблоки, в т.ч. з вини проектних організацій – дві зупинки, заводів-постачальників – три зупинки, обслуговуючого персоналу – три.
На думку ряду вчених і спеціалістів, місце для будівництва ЧАЕС вибрано невдало в багатьох відношеннях. Так, московський геофізик, доктор фізико-математичних наук Е.В. Барковський вважає, що ЧАЕС було споруджено на розломі земної кори у долині річки Прип’ять. У церковно-історичній хроніці описано руйнівний землетрус. що стався у Чорнобилі в 1530 році. З 1972 року через порушення гравітаційної рівноваги внутрішніх геосфер Землі прискорилося осьове розтягнення планети, що зумовило багато геофізичних змін, зокрема активізацію сейсмічності. Незадовго до аварії на ЧАЕС спостерігалися сильні деформації плити 4-го реактора, пов’язані з рухом границі розлому.

В ніч з 25 на 26 квітня 1986 року в ході проведення на 4-му реакторі ЧАЕС експериментів, пов’язаних з режимами роботи турбогенератора, виникла великомасштабна з глобальними наслідками аварія.
О 1 год 23 хв 40 сек 26 квітня перший, а слідом за ним другий вибух зруйнували реактор, в якому знаходилось 200 т урану. Ланцюгова реакція ділення, яка виникла відразу ж після вибуху, зупинилась. Почався процес плавлення тепловиділяючих збірок і всіх елементів активної зони. Утворився багатокомпозиційний розплав металу, що ділився.
Розвитку обстановки у ще більш загрозливому напрямку сприяло те, що на тих ділянках зруйнованого реактору, котрі були доступні для попадання зовнішнього повітря з киснем і мали температуру 1200-1500оС, загорівся графіт. Всього графітове завантаження складало 1800 т. Після вибуху водню в реакторі залишилося близько 800 т графіту.
Таким чином, створилась вкрай загрозлива ситуація, коли горіння графіту і виникнення під реактором потужної теплової колони утворили небачений в історії людства штучний радіаційний вулкан фантастичної сили.
За перші десять діб після фатальних чорнобильських вибухів із руїн 4-го ядерного реактора було викинуто радіації в декілька мільйонів разів більше, ніж під час найбільшої в історії атомної енергії аварії на американській АЕС «Трімай-Айленд» у 1979 р.
Завжди мудра природа зі своїми самозахисними функціями на цей раз ніби втратила пильність, послабила свій імунітет. Потужні вітряні потоки, що утворилися саме в цей час у чорнобильському районі, підхопили радіаційний циклон і він смертельним вихром пронісся над Україною, Білорусією, Литвою, Латвією, Польщею, Швецією, Норвегією, потім він погнав ядерні хмари в Німеччину, Нідерланди та Бельгію. Зловісні вибухи на 4-му реакторі посіяли атомну бурю і розкидали радіацію по різних напрямках і концентраціях. Рівні радіоактивного забруднення місцевості не завжди залежали від відстані до ЧАЕС. У Києві, наприклад, 30 квітня -2 травня 1986 року зареєстровані середні рівні радіації становили 1,4 мР/год. Ці рівні радіоактивного забруднення були приблизно в 100 разів вище фонових, тобто природних.
Радіонукліди проникали в землю, воду, рослини, вражали людей, все живе. Вже в перші після аварії дні в пробах зелені, яєць були виявлені такі радіонукліди, як йод – 131, рутеній – 103, 106, барій-лантан – 140, цирконій-ніобій – 95, церій – 141, 144, цезій – 134, 137. До кінця червня 1996 року значимість йоду – 131 в питомій вазі радіоактивного забруднення території знизилась на стільки, що ведучими за внеском в сумарну дозу радіоактивності стали довгоживучі радіонукліди – цирконій, ніобій, рутеній, церій, цезій. Одним із найбільш небезпечних і поширених радіонуклідів є цезій – 137.

 

Навіть через 25 років після катастрофи, що сталася на Чорнобильській атомній станції, немає точних даних про завдані збитки і втрачені життя. Багато років усунення наслідків аварії лише скоротили шкоду для природи і людей, але не прибрали її повністю. Саркофаг, яким накритий аварійний енергоблок, все ще виробляє шкідливі речовини і випромінювання, тому ліквідаційні роботи будуть продовжуватися.
За даними журналу Nature на повне відновлення природного балансу на зараженій території знадобитися ще близько 40-50 років. На даний момент кожен день 3500 осіб виходять на роботу в 30 кілометровій зоні відчуження, навколо АЕС, для вимірювання радіаційного фону, дезактивації шкідливих викидів і просто охорони від проникнення людей.
Під час вибуху нещасливого четвертого енергоблоку і пожежі, у повітря потрапило близько семи тонн небезпечних для оточуючих робочих матеріалів реактора. Радіоактивні опади випали не тільки безпосередньо біля станції, але і з різною інтенсивністю покрили близько 200 тисяч квадратних кілометрів європейської частини СРСР.
Сотні людей, що працювали на ліквідації наслідків, померли відразу від смертельної дози опромінення, багато тисяч ліквідаторів серйозно захворіли і не прожили довго. Тисячі дітей із захоплених радіоактивними хмарами регіонів отримали діагноз рак щитовидної залози. У багатьох людей різні хвороби проявили себе тільки через роки.
За оцінками експертів, число загиблих від Чорнобильської аварії обчислюється в сотні тисяч людей. Труднощі підрахунків полягають в тому, що багато хто помер від отриманих захворювань згодом, коли їх смерть не пов’язували безпосередньо з катастрофою. Важко правильно оцінити і вплив, який справили викиди в атмосферу і в грунт. Адже не тільки на постраждалій території, але і в найближчих Європейських країнах зріс відсоток людей, які помирають від раку. І можливо Чорнобиль зіграв в цьому не останню роль. Медики не можуть дати точної відповіді, тому експерти не називають остаточних цифр.
Жителі України і Білорусії, що найбільш постраждали в результаті подій, до цих пір випробовують страх перед радіацією, а що вже говорити про часи, коли безпосередня пам’ять про аварію була ще свіжа. З цими страхами і почуттям незахищеності пов’язують катастрофічне зростання алкоголізму, що не кращим чином впливає на здоров’я народу.
Частина дослідників заявляє про вплив Чорнобильської АЕС на зростання випадків виявлення у жінок раку грудей і серйозних серцево-судинних захворювань. Але інші вчені пов’язують це із загальним погіршенням екологічного фону.
Також відзначається збільшення числа випадків генетичних мутацій у дітей, чиї батьки зазнали впливу шкідливого випромінювання, але раніше проведені дослідження схожого питання заперечують вплив радіації на це. Після атомних бомбардувань в Японії, багато дорослих і дітей отримали серйозні дози радіації, значно більше, ніж під час аварії в Чорнобилі. При цьому схожих мутацій ні в кого не спостерігалося.
На жаль, до цих пір багато питань залишаються відкритими і потребують вирішення. Можливо, дослідження Чорнобильської АЕС і наслідків аварії приведуть до кращого розуміння ситуації і допоможуть поліпшити здоров’я людей або виявити причини захворювань. Але, як завжди, коштів на це виділяється недостатньо, людей не вистачає. Кожна група дослідників у різних країнах працює відокремлено і ніхто не бажає об’єднати їхні зусилля.