Моя Вкраїно, вистраждана доле, Тобі б до сонця гордою рости, Тебе ж із дому нелюди вигонили, І мусила свій хрест тяжкий нести.
Тебе з корінням – та на попелище, Тебе у воду з каменем тяжким. А ти злітала усе вище й вище, Не скорена й не зламана ніким.
Із серця слово рідке виривали, Палили вроду у сліпім вогні. А ти весною знову зацвіла У вишитім вкраїнському вбранні.
Тебе топтали, били, розпинали, Стріляли у калину і пісні, А ти співала, як же ти співала! Й верталися до саду солов’ї.
Моя Вкраїна, гарна, як тополя, Я – українка із прапрадідів. Схиляюсь в молитовному поклоні Щоб наш не перевівся родовід. |