Моя Вкраїно, вистраждана доле,  Тобі б до сонця гордою рости,  Тебе ж із дому нелюди вигонили,  І мусила свій хрест тяжкий нести. 
  
Тебе з корінням – та на попелище,  Тебе у воду з каменем тяжким.  А ти злітала усе вище й вище,  Не скорена й не зламана ніким.  
  
Із серця слово рідке виривали,  Палили вроду у сліпім вогні.  А ти весною знову зацвіла  У вишитім вкраїнському вбранні.  
  
Тебе топтали, били, розпинали,  Стріляли у калину і пісні,  А ти співала, як же ти співала!  Й верталися до саду солов’ї.  
  
Моя Вкраїна, гарна, як тополя,  Я – українка із прапрадідів.  Схиляюсь в молитовному поклоні  Щоб наш не перевівся родовід.   |