Понеділок, 21.08.2017, 00:15
Вітаю Вас Гість | RSS

Рокитнянська загальноосвітня школа І-ІІ ст.№5

Меню сайту
Категорії розділу
Наше опитування
На які уроки ви ходите з задоволенням?
Всього відповідей: 41
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей для батьків

Головна » Статті » Мої статті

Що робити, якщо учень потайки обкрадає однокласників?
МАЛЕНЬКІ ЗЛОДЮЖКИ
  
Що робити, якщо учень потайки обкрадає однокласників?


У будь-якому дитячому колективі рано чи пізно трапляється неприємна ситуація: хтось помічає зникнення особистої речі. Нерідко її знаходять в іншої дитини. Для класного керівника це може стати неабияким випробуванням на обізнаність у стосунках між учнями в класі й тонкощах дитячої психології. Адже школа — не прокуратура, тут допити й розслідування не проведеш. Проте є велика небезпека, що невинний учень отримає тавро «злодія» до закінчення школи. Така помилка може назавжди зламати навіть психічно сильну дитину. «Освіта України» продовжує серію публікацій про найбільш складні ситуації в повсякденній учительській роботі.



Чому дитина бере чужі речі? Над цим рідко замислюються і вчителі, і батьки. Коли дорослі викривають маленького злодія, найчастіше у вирі емоцій починають кричати, погрожувати міліцією, колонією. Одним словом, малюють не найрадісні­ші картини майбутнього перед учнем, у якого знайшли дорогий пенал однокласника. В найкращому випадку з дитиною і батьками поговорить шкільний психолог. Можливо, якийсь педагогічний сенс у такій шокотерапії є. Але чи не краще спочатку заспокоїтися і спробувати дізнатися, чому учень пішов на такий крок. Це допоможе правильно побудувати розмову з малим правопорушником.

НЕДОСТАТНЬО УВАГИ

Причиною, яка штовхнула дитину на такий вчинок, може бути бажання привернути до себе увагу. Можливо, батьки занадто зосереджені на своїх справах або в сім’ї народилася ще одна дитина. Школяр почувається самотнім і покинутим, йому здається, що мама й тато його не люблять. Іноді дитина починає красти в однолітків і навіть не приховує цього. Виклики батьків до школи, скандали й довгі повчальні розмови тільки підтверджують правильність обраної дитиною стратегії. Вчитель повинен звернути увагу батьків на ймовірну причину такої поведінки, порадити більше спілкуватися з учнем, переконати його в тому, що він має велике значення в їхньому житті.

САМОСТВЕРДЖЕННЯ

Дитяча тяга до чужих речей може бути спровокована бажанням завоювати популярність серед однолітків. Для школярів молодших класів є типовим на викрадені гроші придбати однокласникам цукерок, купивши таким чином дружбу й визнання. Для підлітків украсти й не бути викритим уже може стати справою престижу, авторитету. Причиною цих вчинків, найімовірніше, є занижена самооцінка, відсутність адаптивних навичок. Тому треба робити наголос на класичному понятті дружби, позитивних способах завоювання авторитету серед однолітків. Вчителеві варто звернути увагу на стосунки маленького злодія з однокласниками, спробувати виявити в учня особливі здібності і таланти.

ПОМСТА

Школяр може поцупити дорогий телефон, яким перед ним довго вихвалявся однокласник, або позбавити улюбленої іграшки свого кривдника, котрий насміхався над ним. Допомогти дитині в такий ситуації зможе шкільний психолог або класний керівник. Треба спокійно пояснити, чому так не можна робити, і порадити, як правильно вирішити конфліктну ситуацію, не вдаючись до помсти.

ЖАГА ВОЛОДІННЯ

Дитині може подобатись якась іграшка і вона так хоче мати її, що навіть не усвідомлює, що вкрала її. Тут відіграє свою роль і вагома різниця в соціальному й матеріальному статусі учнів в одному класі. У дітей 8 -11 років крадіжки часто пов’язані із слаб­кою волею. Школяреві важко на своє «хочу!» твердо сказати «ні!». Тож крадіжка є результатом того, що дитина не впоралася зі спокусою. Таких дітей важливо навчити ставити собі мету й досягати її самостійно. Тому вчителеві варто обрати таку тактику: ніколи не робити за цього учня те, з чим він може справитися сам.

РЕКЕТ

Старшокласники або більш розвинені фізично однолітки іноді вимагають грошей у молодших у шкільних коридорах. Саме це може штовхнути дитину на злочин. Довірливі стосунки з учителем і батьками допоможуть уникнути таких прикростей у майбутньому.

КЛЕПТОМАНІЯ

Ця хвороба серед дітей досить рідкісна, але трапляється. Тому без втручання досвідченого психотерапевта розв’язати таку проблему неможливо.

ВЛАСНИЙ ДОСВІД

ПОЗНАЧЕНІ ГРОШІ, ДОПИТ І ДОВІРА


Кожному досвідченому педагогу хоча б раз у житті доводилося виводити на чисту воду школяра-злодія. Для цього на якийсь час учителі перетворюються на слідчих і психотерапевтів в одній особі. Деякі шкільні викладачі поділилися своїми методами встановлення істини.

— Підозрювану в крадіжці дівчинку залишила після уроків. Разом з іще одним вчителем ми все-таки змогли викрити її, — розповідає вчителька молодших класів із Кіровограда Тетяна Касатіна. — Почали з того, що зникли гроші, чи не знає вона, хто міг узяти, чи не брала їх вона. Дівчинка прокололася в розмові, коли заперечила нам: «Та гаманець лежав на столі, а не в сумці».

А ось учитель української мови і літератури Олена Панова впевнена, що основне — не заохочувати малих наклепників.

— Тоді у вас ніколи не буде єдиного дитячого колективу, — говорить вона. — Коли в моїх учнів періодично почали зникати речі, на класній годині я оголосила, що мені відомо, хто краде в однокласників, але не хочу ганьбити його перед класом, сподіваючись на його розуміння. Тому в певному місці в певний час я поставила коробку, де потім і знайшлися всі викрадені речі.

Викладач історії Володимир Микитенко запропонував свій, майже детективний, спосіб виявлення крадіїв.

Колись в одному з класів нашої школи в дітей почали пропадати гроші, — пригадує вчитель. — Ми позначили купюри і поклали їх назад у портфелі. Попередили продавця шкільного буфету і їдальні, а для надійності ще й найближчого до школи магазину. Наступного дня на гарячому зловили двох злодійок. Викликали батьків: позначені гроші, свідки — все було. Після того дівчата перейшли до іншої школи.

ПОРАДИ БАТЬКАМ І ВЧИТЕЛЯМ

ПЕРЕД ВАМИ НЕ ЗЛОДІЙ-РЕЦИДИВІСТ, А ДИТИНА


Цікаві й корисні поради дорослим, які підозрюють у крадіжці дитину або спіймали її на гарячому, дає дитячий психолог Марина Кравцова — автор книжки «Якщо дитина бере чужі речі».

1. Найперше правило у випадках крадіжок в дитячому колективі «не спіймали — не злодій». Тож звинувачуйте дитину тільки тоді, коли впевнені на 101 відсоток. Адже презумпцію невинності ніхто не відміняв.

2. Будьте дуже обережні, виявляйте чуйність, адже перед вами не злодій-рецидивіст, а дитина. Від вас залежить, якою вона виросте. Якщо дасте волю своєму обуренню, можете зіпсувати дитині життя, позбавити її впевненості у праві на добре ставлення оточуючих. А тим самим і впевненості у собі.

3. Деякі батьки спересердя б’ють дітей по руках, примовляючи, що в давнину злодіям відрубували руку, погрожують на­ступного разу здати їх в міліцію. Це не найкращий вихід. Допоможіть дитині виправити ситуацію, а про такі радикальні заходи нехай вона дізнається з книжок і радіє, що батьки її в біді не залишать.

4. Дайте дитині зрозуміти, як вас засмучує те, що відбувається, але не акцентуйте увагу на визначеннях «крадіжка» чи «злочин». Натомість зосередьтеся на обговоренні ваших почуттів.

5. Спробуйте зрозуміти мотиви дитини до такого вчинку. Можливо, за цим приховується якась серйозна проблема. На­приклад, дитина взяла чужі гроші, тому що з неї вимагають «борг», а їй соромно в цьому зізнатися. Або воназагубила чиюсь річ, і цю втрату потрібно відшкодувати.

6. Вкрадене необхідно повернути власникові, але не обов’язково змушувати дитину робити це самостійно. Можна піти разом з нею. Вона повинна відчути, що кожна людина має право на підтримку.

7. Якщо ви впевнені, що знаєте, хто з дітей узяв річ, але їй важко зізнатися, підкажіть, що вкрадене можна непомітно по­класти на місце.

АНАЛІЗУЙ ЦЕ!

СИТУАТИВНА ТЕРАПІЯ
На думку психологів, для профілактики неприємних ситуацій корисно розбирати разом з дитиною різні ситуації, пов’язані з порушенням або дотриманням моральних норм.

— Моя практика показує, що на дітей 6- 7 років сильне враження справляє оповідання Миколи Носова «Огірки», — радить Марина Кравцова. — Нагадаю його зміст. Хлопчик-дошкільник за компанію зі своїм старшим товаришем поцупив із колгоспного поля огірки. Приятель, однак, огірки додому не поніс, оскільки побоювався покарання. Мама хлопчика дуже розсердилася на сина й наказала віднести огірки назад, що той після довгих коливань і зробив. Коли віддав огірки сторожеві і почув, що немає нічого страшного в тому, що один огірок він з’їв, йому стало дуже добре і легко на душі. Саме на можливість виправити скоєне, на необхідність нести відповідальність за свої вчинки, на муки совісті та на полегшення, отримане завдяки врегулюванню проблеми, треба звертати особливу увагу дитини.

До речі, в цьому самому оповіданні порушується ще одна проблема. Коли мама велить синові повернути огірки, той відмовляється, боячись, що його застрелить сторож. На що мама відповідає, що нехай краще у неї ніякого сина не буде, ніж син — злодій.

З погляду психолога, така «шокова терапія» не завжди ефективна і є небезпечною з емоційно неврівноваженими дітьми.

— Залишаючи дитину сам на сам із вчинком, відрікаючись від неї, ми можемо тільки посилити проблему, викликавши замість каяття і намагання виправитися — відчай і бажання залишити все, як є або зробити ще гірше, — застерігає Марина Кравцова.

Анна ЦЯЦЬКО, «Освіта України» № 7


Джерело: http://педпреса
Категорія: Мої статті | Додав: Melnyk (20.08.2013) W
Переглядів: 686 | Теги: вчителям, батькам | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Наш час
Пошук по сайту
Акваріум
Корисні посилання
Сайт існує
Теги
Форма входу

Copyright MyCorp © 2017